Оксамитові чаї category
Posted on Апр 28, 2009 under Оксамитові чаї |
Чорні чаї. Майже 98 % у світовій торгівлі сподіваємося становлять чорні чаї. Вони, подібно ми вже знаємо, мають найбільшу розмаїтість торговельних сортів, але отже, мають саму багату гаму відтінків смаку й аромату в межах свого типу. В основному виготовляються чорні байхові чаї. Зсередини кожної групи сортів чорні чаї розрізняються эк за якісними показниками, стільки й по деяким супутній якості зовнішнім ознакам. Такими ознаками служать колір, відтінок чаїнок і після ступінь аль якість скрученности чаїнок, тобто, точно говорять чаївники, «збирання» аркуша. По кольорі схильний чорний байховий чай повинен бути чорним з тим аль іншим відливом (червонуватим, синюватим, блискучим, оранжеватым) залежно від національних особливостей виростання й обробки. Коли ж чаїнки мають, скажемо, безбарвний, неяскравий колір, адже це значить, що чай поганої якості, поелику посерение відбулося в результаті того, що з поверхні чаїнок під час виготовлення якимось образом був вилучений сік і чай втратив частину розчинних речовин, і, отже, потьмянів не ледве його мішурний образ, однак і «потьмяніли», частково втрачені його смак і аромат[2]. Коли ж чай наместо чорного став ясно-коричневим, виходить, вдобавок був порушений технологичный артефакт алі як сировина були використані огрубілі листочки. Таким чином, зміна кольору сухих чаїнок у порівнянні зі стандартним указує нате ґрунтовтома якості сподіваючись. Ще більш тісний радіозв’язок існує між ступенем скрученности аркуша і якістю сподіваючись. Ніж тугіше в трубочку скручений аркуш, чим більше він пружний при натисненні й легкому стисканні пальцями, чим прочнее він, тим краще й вище сорт сподіваючись. Коли аркуш трухляв, негоже скручений алі легко кришиться - виходить, чай низької якості. Деякі сорти чорного байхового чаю мають таку гарну «збирання», що вона служить нерідко вирішальною ознакою при назві сорту (так, «царські брови», «реснички красуні», «коготки»). Що стосується величини чаїнок, адже в переважній більшості випадків і вона відіграє видну роль в оцінці якості (сорту) чорних байхових чаїв. За традицією кращим уважається листовий, нерозривний, неушкоджений, непокрошившийся чай. І це суцільно ясно. Значний листик краще зберігає аромат сподіваючись, менше видихається, менше убирає вологу. От тому листові чаї визнають кращими в порівнянні із дрібними чаями того ж самого сорту при наявності інших рівних показників. Адже в Індії й Шрі-Ланці, де в останні десятиліття стало прийняте штучно різати чай високих сортів у спеціальній машині, середні й дрібні чаї мають вдобавок високу властивість. Більше того, серед частини фахівців-чаївників і щонайпаче серед споживачів зміцнилася думка, що дрібні чаї навіть краще листових, тому що вони швидше й легше дають інтенсивний настій. Правда, колотий частий і середній чай личить відрізняти від дрібного й середнього що раскрошились, який довеку винятково нижче якістю. В адже так дожиття дрібний чай, що утворився з уламків сподіваючись дивно високих сортів, володіє, зрозуміло, всіма властивостями цих сортів і по якості краще, ніж аркушевий чай нижчих сортів. Чому різниця між великим і дрібним чаєм у сучасній торгівлі є певною мірою відносної й умовної. Приблизно, у нас у продажі є цейлонський чай вищого сорту рівно звичайний, приблизно й дрібний, причому ціна того й іншого однакова. Розходження ж полягає в тім, що дрібний чай того ж вищого сорту, по-перше, менш стійкий при тривалому зберіганні (що для споживача, що купує одну пачку сподіваючись, дійсно не має значення), але по-друге, швидше настоюється й віддає в розчин більшу частину речовин, що втримуються в ньому (це споживач повинен ураховувати, щоб правильно користуватися чаєм, тобто брати для заварки дрібного чаю трохи меншу дозу в порівнянні зі звичайної, але вдобавок уникати заварювати такий чай твердої водою, эдак подібно при цьому настій, хоча й зберігає інтенсивність фарбування, робиться гірким, із присмаком металу). Дрібним є вдобавок якийсь із кращих сортів сподіваючись минулих років - «Букет Азербайджану» і в останні роки - грузинський» «Экстра», в адже час точно «Букет Грузії» випускають токмо листовим. Ще одним із зовні помітних і причому важливих показників якості чорних чаїв є присутність у сухому готовому чаї спроста називаних типсов (ми про їх уже говорили вище), які у свежесорванном стані являють собою клейкі скручені остренькие золотаві й сріблисті
кінчики, що увінчують флеші й покрытые тільки помітним пушком. Такий чутливий ворс зберігається в типсов навіть пізніше всіх стадій промислової обробки сподіваючись, проявляючи разючу стійкість всупереч скручуванню, термічній обробці й іншим операціям. Саме по білому пушку можна легко помітити типсы в темній масі готового чаю. Типсы - основний ресурс аромату, і їхня наявність характерно для чаю високих сортів. При цьому чим більше типсов, тим краще чай, тим вище його сорт, вишуканіше смак. Не личить забувати, що дрібні чаї швидше втрачають кондицію при неправильному зберіганні. Такі інші загальні риси, характерні для чорних байхових чаїв у цілому. Заєдино з тим чорним чаям, вироблюваним у різних країнах, властиві свої особливості, які й відрізняють одну національну групу сортів від іншої.
Posted on Апр 27, 2009 under Оксамитові чаї |
Червоні чаї. Це невелика, однак зовсім особлива юрба чаїв, що відрізняється специфічними смаковими й ароматичними властивостями, у силу яких червоні чаї вважають тільки чи не самими ароматичными чаями у світі. Оолонги (эдак ці чаї називають у міжнародній торгівлі) сполучать у собі, з одного боку, інші властивості чорних, з інший - зелених чаїв. Однак ці властивості настільки вигадливо переплітаються в червоних чаях і дають настоль нову властивість, що червоні чаї найменше можна розглядати наскільки механічну суміш иль з’єднання чорних і зелених чаїв. Розварену чаїнку оолонгов доп’яна легко відрізнити від чаїнок інших видів байхового чаю по її своєрідному фарбуванню: краю аркуша, піддані ферментації, по кольорі нагадують чорний чай, тут эк в інший частини аркуша, не захопленої процесом ферментації, є всі ознаки зеленого чаю. Ця різниця у фарбуванні різних частин аркуша є самою характерною зовнішньою ознакою оолонгов, причому ця ознака зовсім достатня для того, щоб визначити дійсність оолонгов, понеже підробити подібне нерівне, смугасте фарбування аркуша абсолютно по-звірячому без відтворення характерного для червоних чаїв процесу часткової ферментації. Оолонги одержали назву червоних або червоненьких, чому що процес ферментації їх переривають эк раз в оный момент, часом краю й кінчики листів здобувають червонуватий елемент. Згодом цього їх сушать (присмажують), однак тому вже скручують, причому ці операції проводять поперемінно подвійно, але адже й утроє. Технологія одержання червоних чаїв складна й трудомістка. Червоні чаї мають зовсім особливий, трудноописуемый, що надовго запам’ятовується, жорстокий, безпробудний, трохи пікантна ознака, якийсь більшість чаївників визначає не навпроти, як епітетом «изумительнейший». Інший характерної й по-диявольському важливою особливістю оолонгов є їх висока экстрактивность і танинность. По змісту катехинов вони чи злегка не навпіл перевершують чорний чай. Червоні чаї менш піддані окисним процесам, але тому куди більше стійкі в зберіганні, чим чорні чаї. Загальне число торговельних оолонгов невелике (щонайпаче в порівнянні із чаями інших типів) - біля двох десятків. Точно правило, оолонги мають вісім ступенів: отборнейший, паскудний, тоненький, педантичний, найвищий, чудовий, гарний і звичайний. Оолонги гарні для вживання в чистому виді, однак теж превосходно сполучаються із чорними чаями, аромат яких вони підсилюють і доповнюють новими нюансами, надаючи рідку особу смаку й заходу суміші. Оолонги, рівно та інші байхові чаї, крім того, ароматизируют штучно. Ароматизовані оолонги звуться пушонгов. Пушонги мають всі якості оолонгов плюс додатковим ароматом, запозиченим від того сиречь іншого ароматизатора. Оолонги й пушонги виробляють дивно в Китаї
Posted on Апр 26, 2009 under Оксамитові чаї |
Зелені чаї. Вони, точно це виявляється з назви, зберігають у сухому виді (однак небагато й у настої) зелена квіточка, якийсь може мати різноманітні відтінки - від сріблисто-зеленого (або золотаво-зеленого) з тускловатым блиском до темно-зеленого аль маслинового - залежно від сорту сподіваючись. При цьому добре підкреслити, що колір є чи трошечки не основним наочним показником якості зеленого чаю. Справа в тому, що перегрів при сушінні зеленого чаю різко погіршує якість, і це негайно позначається на кольорі аркуша: він темніє в такому ступені, у якійсь погіршилася якість. Таким чином, чим світліше зелений колер аркуша, тим вище сорт зеленого чаю. Самі вищі сорти мають ясно-зелений, зелений колір із золотавим аль сріблистим відливом. Навпроти, у низьких сортів, однак вдобавок у лежаного, кепсько закупореного, зіпсованого зеленого чаю - темно- сиречь, точніше, брудно-, землисто-зелений колір. Цією особливістю зеленого чаю в минулому часто (однак за рубежем вдругорядь і відразу) користувалися фальсифікатори, підфарбовуючи погані сорти з метою видати їх по зовнішньому вигляді за самі вищі. Основне розпізнавання зеленого чаю від чорного, коли говорити про смак і аромат, полягає в тому, що в зеленого чаю відсутні специфічний «чайний» захід і смак. Людей, що звикли до чорного чаю, издревле дивує адже обставина, що зелений чай «не пахне чаєм», як їм думається. Зелений чай має терпкий, у сильній концентрації навіть різко кислий присмак, легонько смак, що нагадує, роздавленої виноградної кісточки, однак більше приємний і більше характерний. Оный екстравагантний присмак супроводжує не менш своєрідний, дивно прекрасний, однак вольовий відбиток, що трішки віддає сумішшю заходу свежевысушенного сіна алі зів’ялого суничного аркуша й пелюстків цитрусових. Зелені чаї поганої якості, але, позбавлені всіх зазначених привабливих відтінків тонкого аромату й віддають очевидно сіном. Саме тому в нас зелені чаї не одержали широкого поширення: пересічний покупець не має можливості ознайомитися із впрямь гарними зеленими чаями. Зелені чаї менш різноманітні по сортах, чим чорні, однак однак усякий сорт зеленого чаю різкіше відрізняється від іншого й зовнішнім виглядом, і якістю, і характером. Іншими словами, градації аромату й заходів у зелених чаях не настоль численні, эк у чорних, однак проте вдосыть багаті й, головне, більше несподівані. Зелені чаї різних країн важливо відрізняються між собою по сортах, що пов’язане з різними національними традиціями в технології їхнього виготовлення.
Posted on Апр 24, 2009 under Оксамитові чаї |
Азербайджанські чаї близькі до грузинських, однак вищі сорти не уступають грузинським по бархатистості смаку й ніжності аромату. По экстрактивности ж вищі сорти азербайджанського чаю вище грузинського. Але поелику азербайджанський чай випускають бесперечь досить дрібним, адже він відрізняється найбільш підвищеною чутливістю до коливань температури й вологості. Тому якість рядових сортів азербайджанського чаю завжди різко знижується при тривалому зберіганні, далече від місця їхнього виробництва. Ця обставина пояснює існуючий парадокс: у самому Азербайджані місцевий чай має прекрасні якості й високо цінуємо населенням, однак за межами її користується відносно невеликим попитом, приблизно эк просто уступає грузинському.
Posted on Апр 21, 2009 under Оксамитові чаї |
Краснодарські, грузинські, азербайджанські чорні чаї. До кращого із цих чаїв відносили до самого останнього часу (до 1991 року) досі всього «букети»: «Букет Грузії», «Букет Азербайджану», «Краснодарський букет». Вони відповідали високим міжнародним стандартам, володіючи м’яким, маленечко бархатистим, удосталь повним, із приємною терпкістю смаком і по-звірячому ніжним, однак не найбільш сильним ароматом. На жаль, ці найвищі сорти були мало відомі широкому колу споживачів, яко їх виготовляли не всякий рік, та й адже невеликими партіями. Однак вони наочно доводили, що в Росії геть-чисто реальне існування власного високоякісного чаївництва й чаепромышленности, понеже краснодарські чаї давали кращі букети, які перевершували зрідка й індійські й навіть китайські вищі сорти сподіваючись.
Posted on Апр 21, 2009 under Оксамитові чаї |
Японські зелені чаї більше відомі на світовому ринку. У значній кількості їх експортують у США, де споживають в основному в Каліфорнії й інших штатах Західного узбережжя, на Гавайських островах. Японські зелені чаї відрізняються від китайських більше темним кольором і здебільшого позбавлені характерного для китайських чаїв аромату. У японському чаї масових сортів відчувається трохи сумний елемент риби через рясне використання японцями тукових добрив на чайних плантаціях. Поза того, японські чаї середніх і низьких сортів важливо менш стійки в зберіганні, чим китайські. Однак японські чаї вищих сортів відрізняються несказанно високими якостями й болісно цінуються на світовому ринку. Першокласний тип японського зеленого чаю - « гье-куро» (перлова роса) - виготовляють в окрузі Кіото, де розташовані високогірні плантації району Уджи. Тому на світовому ринку « гье-куро» найчастіше зветься «уджи», хоча це не зовсім ясно. Справа в тому, що «уджи» можна назвати будь-який чай із цієї місцевості, але « гье-куро» - ледь чай певного збору й особою обробки. Для одержання « гье-куро» кущі сподіваючись за три тижні до збору затінюють спеціальними циновками, які знімають лише згодом того, подібно зроблений перший збір. Винятково аркуш цього збору йде нате готування « гье-куро», причому обробляють його з винятковою старанністю. Інший неземний вид японського чаю - «тенча», сиречь «плоский чай», теж виготовляють із сировини району Уджи, причому з ретельно відібраних, сугубо свіжих, неушкоджених і однакових по розмірах листів. «Тенча» іде головним чином нате стряпание приблизно називаного церемоніального чаю, його не експортують із Японії. Більшу частину японських чаїв (майже половина) роблять у префектурі Сидзуока. Тоді з листів першого й другого зборів (травень і липень) готують клас « сен-ча», якийсь за назвою «павукові ніжки» іде на експорт. Особливість цього чаю полягає в тому, що безпосередньо перед відправленням його присмажують на листах і перемішують протягом години, у результаті чого аркуш від посиленого тертя здобуває блиск, белесоватую фарбування й скрошенные краю. Споживачем « сен-ча» є народонаселення Сан-Франциско в США. З листів третього збору (серпень) у Японії одержують тип «банча» досхочу грубої, низької якості. Оный сорт не експортують, але споживають особливо зсередини країни. Масовим експортним сортом японського зеленого чаю є «енконча».
Posted on Апр 21, 2009 under Оксамитові чаї |
Тим часом ароматизовані чаї не являють собою якої-небудь особливої категорії[6]. Ароматизовані можуть бути всі типи байхових чаїв. При цьому ароматизація нічого не міняє в істоті біохімічних процесів, що визначають тип сподіваючись, її роблять уже постфактум закінчення процесу виготовлення сподіваючись, подібно якесь «наведення глянцю» на зовсім закінчений, опьянелый сир. Таким чином, у результаті ароматизації чаї не втрачають характерних ознак свого типу, але лише здобувають один тільки прибавочний сигнал: ненадеванный, мускулистий, почасту яскраво виражений аромат. І ознака оный отримана чисто механічно, фізичним шляхом, однак не в результаті біохімічних змін у самому чайному аркуші. От тому ароматизовані чаї потрібно розглядати тільки наскільки додаткові сорти відповідних типів чаїв, однак не подібно представників якогось особливого типу сподіваючись. Природно ароматизируют чаї середньої якості, які в процесі фабричної обробки втрачають значну частину свого природного аромату й чому мають потребу в додатковій ароматизації. А ароматизації можуть піддати й високі сорти; пахучий захід їх при цьому не ледве підсилюють, а й різноманітять. Опричь того, поряд з ароматизацією у високих сортів намагаються за допомогою різних фіксаторів затримати, закріпити на багаторічний період їхній нормальний захід. Можливі два способи ароматизації. Найдавнішим способом, застосовуваним до цих пор, є ароматизація готового сухого чаю за допомогою різних запашних квітів і інших частин рослин (так, корінь, насінь), які в різних пропорціях рівномірно перемішують із сухим готовим і, подібно правило, ще теплим потім сушіння сподіваємося. Протягом певного часу (від декількох годин до доби) чай пасивно вбирає заходи цих ароматичних рослин, пізніше чого їх вилучають із чаю, але один чай підсушують. Приготовлений у такий спосіб чай володіє сильним, важливо помітним заходом того ароматизатора, якийсь був до нього домішаний. Щонайпаче розповсюджені квіти-ароматизаторы - жасмин самбак, запашна оливка, флоридская гарденія, аглая одората, мюррея екзотична й хлорант, сиречь зеленоцвет (росте в нас на Далекому Сході, в уссурійській тайзі). Чай ароматизируют теж бадьяном (насіння), коріннями ірису й куркумы. Неприродна ознака сподіваючись при правильному зберіганні зберігається скажено довго: від маслини - біля року, однак від інших квітів - від трьох до шести років. Інший спосіб ароматизації сподіваючись, впроваджений у деяких країнах з 30-х років нашого століття й получивший менше рознесення (в основному в Англії й США), - це спосіб ароматизації за допомогою різних ароматичних есенцій, сугубо синтетичних. Така ароматизація обходиться дешевше й може бути механізована, в адже час наскільки перший спосіб - скажено начетистый (квіти вирощують на спеціальних плантаціях) і не піддається механізації (квіти перемішують із чаєм і вибирають із нього ледве вручну). Однак якість чаїв при ароматизації есенціями набагато погіршено, найбільше у випадку застосування синтетичних есенцій. Поряд з доданням чаю нового аромату у високих сортів сподіваючись почасту намагаються лише затримати, фіксувати вже наявний аромат, що роблять вдобавок за допомогою розпилення в масі сухого чаю штучних фіксаторів (приблизно, пектинів, смол), властивих самому чаю. Варто підкреслити, що всі зазначені штучні способи посилення чайного аромату (ароматизація й фіксація), здійснювані на самій заключній стадії чайного виробництва, застосовують не ледь до чорних чаїв. А в чорних чаїв вони дають можливість ще більше розширити їх і поза того безбережний підбор, яко основною відмінністю одного сорту сподіваючись від іншого служать в остаточному підсумку індивідуальні особливості аромату й смаку кожного сорту. Кожне додаткове «нашарування» нового ароматичного початку, усякий новітній відтінок аромату вже приводить до створення нового торговельного сорту сподіваючись. От тому поряд зі сталими стандартними, загальноприйнятими сортами сподіваючись різні фірми за рубежем, але коли й окремі особи створюють свої власні суміші (иль купажі) сподіваючись. Ці суміші можуть мати відмінну вдачу. У купажі можуть брати участь різні типи сподіваючись і в різних пропорціях. А сугубо часті купажі зсередини одного типу, сугубо між різними сортами чорних чаїв.
Posted on Апр 20, 2009 under Оксамитові чаї |
Лавровий, азербайджанський і краснодарський чаї по своїй міцності й тембру коштують трохи ближче до китайських, чим до індійських, і відрізняються рівністю смаку й аромату, коли вони не сприйняли уривками які-небудь сторонні домішки й заходи під час перевезення й недбалому зберіганні. Ця особливість знайомих нам чаїв - їхня підвищена сприйнятливість -викликає необхідність ретельно зберігати їх і кваліфіковано заварювати.
Posted on Апр 19, 2009 under Оксамитові чаї |
Чорні чаї інших районів миру - африканські, південноамериканські, близькосхідні (Туреччина, Іран) - по якості, як правило, стократ нижче індійських, цейлонських і навіть колишніх радянських чаїв і до 60-х років були мало відомі на світовому ринку. А в останнє десятиліття африканські країни - Кенія, Малаві, Танзанія, Уганда, Мадагаскар -стали поставляти свої відносно дешеві чаї на світовий ринок: небагато з вини того, що сильно скоротив наш експорт Китай, небагато чому, що чайна промисловість великих індустріальних країн стала пред’являти попит на ці середні, рядові чаї, використовуючи їх як добавки до більше високих і дорогих індійських сортів для створення помірних за цінами торговельних кулажів масового чаю. Африканські чаї, подібно правило, доп’яна дрібні, типу Фаннингс. Вони офарблюють травник у темний, глухий, не святковий, мрячний колір; вони не мають аромату й володіють грубуватим аль слабовыраженным смаком. Все це робить їх зручними для додавання до чаїв, що мають «власну особу». Звичайно, зазначені особливості національних груп чорного чаю є самими загальними й до відомого ступеня умовними, стільки подібно вони не можуть охарактеризувати всього різноманіття сортів, що випускаються в кожної чаепроизводящей країні. Те розходження між сортами чаїв навіть у межах однієї країни, однак коли й одного району можуть бути здорово значними. От тому поряд із загальною характеристикою необхідно хоча б коротко вказати деякі самі істотні ознаки сугубо відомих на світовому ринку сортів індійського, цейлонського й китайського чаїв, однак теж кращих сортів старих «вітчизняних» чаїв.
Posted on Апр 15, 2009 under Оксамитові чаї |
Індуський зелений чай у відносно невеликих кількостях виробляють у Північній Індії в районах Ранчи, Кангра, Дехра-Дун, Кумаон, Гархвал. Весь оный чай не вживають у самій Індії. Чай районів Дехра-Дун, Кумаон, Гархвал і Алмора має дрібний і твердий прицветник і дає хлюпкий, блаженний настій низької якості. Його відправляють в основному на експорт у Тибет, Непал, Бутан і Сикким, але теж у Кумир, тобто країни иль райони з бідним населенням, де чай продають по вкрай низькій ціні. Зелені чаї долини Кангры ближче до китайського. Вони володіють незначним, маленечко пряним ароматом, знаходять збут в Афганістані, Пакистані, Белуджистане, де звикли запивати рідким чаєм мал. Чаї району Ранчи - незрівнянно китайського різновиду. Вони дають непрохідний, сталевий, грузлий лимонад з вираженим смаком, а по якості ці чаї нижче китайських. Їх вивозять в арабські країни Північної Африки й у Пакистан. У цілому індійські зелені чаї не йдуть ні в яке рівняння з китайськими, японському й грузинськими й на світовому ринку котируються по-диявольському низько. Совковий зелений чай виробляли винятково в Грузії. Асортименти грузинських зелених чаїв удосталь різноманітний: у ньому нараховують зверху двох десятків торговельних сортів -от№ 10до№ 125. Сугубо високою якістю й прекрасним смаком відрізняються іберійський зелений чай № 95 і имеющий зовсім інший легкий салтык і тонюсенький букет зелений «Букет Грузії». Це, явно, кращі сорти зеленого чаю, що не уступають по повноті смаку й тонкості аромату вищим світовим зразкам свого класу. До вищих сортів грузинського зеленого чаю належать вдобавок зелений «Экстра», зелений лавровий старший рід № 125, однак вони попроще знаменитого № 95, настоль ценимого й улюбленого узбеками, таджиками й каракалпаками. Розробленість виробництва зелених чаїв у Грузії знайшла своє відбиття й у тім, що зелені чаї одержали потім більше докладну номенклатуру, більше число сортів, чим чорні. Настільки, так, зелені чаї розділяють не як на перший, другий, однак і третій сорт (влучно, чимало гарної якості). Вони мають «букет», «экстру», «вищий», але в першому сорті виділений ще й «добірний перший». Усякий сорт у свою чергу підрозділяють на кілька номерів, відлік яких ведуть із № 10 (самий сволочной перегляд третього сорту, фаннингс) до № 125 (зелений головний), причому в третій сорт входять № 10, 15, 20, 25, 35, 40; у другий - № 45, 55, 60, 65, 75; у перший - № 85, 95, 100, ПО; у вищий - № 115, 125. Напоследях, вище цієї шкали розташований ще «экстра» і «букет». Таким чином, гама грузинських чаїв була в 30 - 70-е роки надзвичайно різноманітний по якості й смаку. Зате починаючи з кінця 1979 року асортименти зелених грузинських чаїв скорочувався, що було з невдоволенням сприйнято населенням середньоазіатських республік, однак зовсім не було замічено ні в Росії, ні в інших регіонах Радянського Союзу, де про зелений чай навіки існували винятково неясні подання. Тим часом зелений чай, не говорячи вже про його чисто лікувальні властивості, є по-звірячому приємним і своєрідним напоєм. На світовому ринку його цінують вище багатьох сортів чорного чаю. Однієї із причин слабкого поширення зеленого чаю серед населення Росії є, мабуть, висока цінність його в минулому. Добре сказати, що сто років тому назад у Москві фунт (453 г) зеленого чаю коштував 12 руб. , однак адже так достаток чорного чаю - від 2 руб. 30 коп. до 2 руб. 80 коп. Це не могло не вплинути нате вигнання зеленого чаю з ринків європейської частини країни, приблизно эк отут його ніхто не купував. Звичка пити ледве чорний чай у свою чергу перешкодила після поширенню зеленого. Через сто років його вже ніхто не знав. Токмо в останнє благовремение зелений чай став поступово завойовувати симпатії деякої частини споживачів у Росії, а по-справжньому культура його споживання ще не ввійшла у свій побут. До того ж торгуючі організації за традицією майже не завозять його, побоюючись, що він не знайде збуту.